Короп – один із тих небагатьох об’єктів рибництва, для одержання товарної продукції яких розроблено широкий спектр технологій: від екстенсивних, з мінімальним втручанням людини у процес формування рибопродуктивності водойми, до інтенсивних, з максимально контрольованими умовами виробництва продукції. Короп має ряд біологічних особливостей, підсилених багатовіковою селекційною роботою, які роблять цю рибу надзвичайно «технологічною», здатною більш-менш повно реалізувати генетично обумовлені біопродуктивні властивості за різних способів вирощування - від випасного утримання у природних та штучних водоймах рибогосподарського призначення до інтенсивного культивування з годівлею риби штучними кормосумішами у ставах, садках і басейнах за різного ступеня контролю параметрів якості водного середовища.

 Вибір тої чи іншої технології товарного коропівництва – відповідальне завдання, від якого залежить прибутковість рибогосподарської діяльності. Це - рівняння з багатьма аргументами, різними за впливом на кінцевий результат, розв’язати яке самотужки рибоводу-початківцю буде досить складно і варто звернутись за порадою до фахівців з рибництва - досвідчених науковців та рибоводів-практиків.

Мета даної статті полягає у тому, щоб дати читачам загальні відомості про різні технології товарного коропівництва і уявлення про те, які проблеми можуть виникати при виборі тої чи іншої технології та в процесі її використання.

Технології вирощування товарного коропа за рівнем інтенсифікації виробничого процесу можна розділити на випасну, напівінтенсивну,  інтенсивну та індустріальну, як окремий різновид інтенсивної технології вирощування коропа в садках і басейнах. 

Випасна технологія вирощування будь-якого виду товарної риби, і коропа – зокрема, розрахована на якомога повніше використання об’єктами культивування власних кормових ресурсів рибогосподарських водойм, без годівлі риби штучними кормосумішами, і базується на спрямованому формуванні природної кормової бази водойм та відповідному наборі культивованих риб різних трофічних рівнів (т. з. полікультурі риб).

Сутність полікультури риб та її біологічні основи визначаються наступними положеннями:

1. Не існує такої всеїдної риби, яка була б здатна достатньо повно використовувати природну кормову базу водойми.

2. Продуктивність водойми при монокультурному веденні рибництва може знижуватись внаслідок інтенсивного використання одним видом риби того чи іншого кормового організму, що сприятиме надмірному розвиткові некормових гідробіонтів. Останні, конкуруючи з кормовим організмом, перешкоджатимуть його відтворенню і тим самим знижуватимуть рибопродуктивність водойми.

3. Не існує навіть двох видів риб, спектри живлення яких повністю б збігалися. Це дає підставу для спільного вирощування навіть близьких за живленням риб.

4. При полікультурному вирощуванні одні види риб можуть сприяти відтворенню кормів для інших видів.

5. За рентабельністю монокультурне рибництво майже у всіх випадках поступається полікультурному. Більше того, при монокультурному вирощуванні деяких видів риб, що мають вузький спектр живлення, у водоймі відбувається надмірний розвиток гідробіонтів, які можуть погіршити умови існування даного виду.

6. В умовах полікультури риби не лише споживають корм, але й стимулюють процес біологічного відтворення кормової бази у водоймі.

В якості основних об’єктів вирощування, крім коропа, звичайно обирають білого і строкатого товстолобиків або їх гібридів та білого амура. Якщо у водоймі в значній кількості розвивається непромислова або малоцінна риба (верхівка, плітка, йорж, тощо), можливе зариблення такої водойми рибами-хижаками, судаком або щукою, для отримання меліоративного ефекту - зниження чисельності малоцінних риб і покращення умов росту цінних видів риб.

Перелік об’єктів вирощування за випасною технологією може бути розширений. Наприклад, при використанні водойми для надання послуг з комерційної риболовлі доцільно вселяти в неї, крім вже згаданих видів, таких цінних об’єктів аматорської риболовлі як лин, європейський сом, стерлядь. Ці види риб, навіть за незначної чисельності у водоймі, значно підвищують її привабливість для рибалок-аматорів. Але слід пам’ятати, що будь-яке зовнішнє втручання не проходить безслідно для екосистеми водойми, тим більше при інтродукції у водойму (особливо, неспускну) нових видів гідробіонтів. При використанні водойми в режимі спеціального товарного рибного господарства наукова установа-розробник режиму рибогосподарської експлуатації водойми на прохання замовника режиму враховує можливі наслідки від вселення нового виду риби у водойму і може обґрунтувати доцільність або, навпаки, заборонити проведення цього рибогосподарського заходу.   

Вихід товарної рибопродукції за випасною технологією знаходиться в межах біологічної продуктивності водойми, і величина його залежатиме від рівня майстерності та можливостей рибовода у використанні наявного біопродуктивного потенціалу, від ефективності проведення рибогосподарських заходів з охорони і вилову риби.  Звичайно, промислова продукція полікультури коропових риб у більшості неспускних водойм  знаходиться в межах до 150 кг/га, з яких продукція коропа становить менше половини улову (в межах 25-35%). Для спускних водойм і, в першу чергу, спеціальних рибницьких ставів, вихід рибопродукції з 1 га площі за один вегетаційний сезон може досягати 500-600 кг.

Випасну технологію застосовують при вирощуванні товарної риби в різних типах водойм: озерах, лиманах, водосховищах, рибницьких ставах. Позитивною рисою цієї технології є її ресурсозаощадний характер, обумовлений максимальною реалізацією власного біопродуктивного потенціалу водойми і, відповідно, мінімальним розміром фінансових витрат, пов’язаних із технологічним процесом вирощування риби. Крім того,  товарна рибна продукція, отримувана за цією технологією, може підпадати під категорію органічно чистого продукту, бо для годівлі риб не використовують штучних кормів, а стимуляцію розвитку кормових організмів у водоймі проводять, переважно, з використанням лише органічних добрив місцевого походження, зокрема – свіжого гною або перегною великої рогатої худоби. Отже, можна ставити ціну на рибу при її продажу, значно вищу за звичайну, за умови відповідної сертифікації і можливості реалізації товарної риби під маркою органічного продукту.   

Негативом цієї технології є відносно низькі рибопродуктивність і, відповідно, виручка з одиниці площі водойми, порівняно з іншими технологіями, де для збільшення виходу рибної продукції застосовують годівлю риб штучними кормами, більш інтенсивно використовують удобрення водойм та ряд інших засобів інтенсифікації виробництва продукції. За випасної технології частка непрямих витрат у собівартості виробництва товарної продукції, таких як орендна плата за використання водойми, витрати на охорону риби, на водокористування, на заробітну плату працівників, адміністративні витрати і т. п., буде значно вагомішою, ніж за інтенсивних технологій.

Разом із тим, випасна технологія за ряду умов може бути єдиною можливою формою рибогосподарського використання водойми. Зокрема:

- при вирощуванні риби у неспускній водоймі, не пристосованій для інтенсивного промислу риби (закорчованість і складний рельєф дна водойми, значний розвиток заростей вищої водяної рослинності), коли неможливо виловити достатню кількість риб;

- при вирощуванні риби у рибогосподарській водоймі комплексного використання, коли, згідно вимог первинного водокористувача, годувати в ній рибу і проводити заходи з інтенсифікації розвитку природної кормової бази заборонено (наприклад, у питному водосховищі або у технічній водоймі з високими вимогами первинного користувача до якості води);

- при обмежених ресурсних можливостях фермера-початківця щодо проведення комплексу рибницьких заходів, спрямованих за збільшення виходу рибопродукції з одиниці водойми понад її природний рівень продуктивності.

Для фермерів-початківців, які беруть в оренду водойму комплексного призначення, автор статті рекомендує розпочинати її рибогосподарське освоєння саме з випасної технології. А вже інтенсифікувати виробництво риби можна лише після достатнього вивчення продуктивних властивостей водойми і ринкової кон’юнктури, проведення низки рибогосподарських заходів, спрямованих на покращення умов ведення промислу та оптимізацію видового складу і чисельності рибного населення, забезпечення належного рівня рибоохорони.   

Інтенсивна технологія коропівництва передбачає значне збільшення рибопродуктивності та, відповідно, зростання виручки з одиниці площі водойми, за рахунок одночасного застосування комплексу заходів:

- використання високої щільності посадки риби, яка набагато перевищує можливості водойми щодо забезпечення вселенців природними кормами;

- інтенсивної годівлі риби штучними кормосумішами;

- формування оптимального складу полікультури риб, з метою якомога більш повного використання різних груп природних кормових організмів водойми;

- удобрення водойми для інтенсифікації розвитку природної кормової бази;

- підтримання параметрів якості водного середовища для риб в межах оптимальних величин за рахунок регулярного водообміну у ставах, внесення у стави негашеного вапна;

- проведення низки лікувально-профілактичних заходів, обумовлених високим ризиком виникнення хвороб риби при високій її густоті у водоймі і низьким рівнем забезпечення риб природними кормами, найбільш повноцінними за якісним складом, тощо.

Вихід товарної рибопродукції з одиниці площі водойми за інтенсивною технологією рибництва значно перевищує величину природної рибопродуктивності водойми, і залежатиме від ступеня використання засобів інтенсифікації виробничого процесу та забезпечення необхідної якості водного середовища.  Рибопродукція повністю спускних і добре забезпечених водою ставів за інтенсивною технологією (а саме в таких ставах і можна застосовувати цю технологію. – В.К.)  з 1 га за вегетаційний сезон може становити 2000-2500 кг коропових риб і навіть більше. При цьому частка коропа, як основного об’єкта рибництва за інтенсивною технологією, у загальному обсязі вилову становитиме 60-75% і більше.

Безперечний «плюс» інтенсивної технології – у значному зменшенні, порівняно з випасною та напівінтенсивною технологіями, частки витрат у собівартості товарної продукції, що напряму не впливають на кількість вирощуваної риби, але є обов’язковими для забезпечення виробничого процесу (вже згадані вище орендна плата, витрати на рибоохорону і водокористування, адміністративні витрати і т. п.), за рахунок їх «розчинення» у значно більшій кількості вирощуваної товарної риби.

До «мінусів» цієї технології відносяться:

- потреба у залученні значних фінансових ресурсів для забезпечення виробничого процесу (на закупівлю кормів, добрив, лікувальних препаратів, рибопосадкового матеріалу, тощо), що змушує брати кредити на формування обігових коштів господарства або шукати порядного інвестора;

- зростання маркетингових ризиків при продажу великої кількості продукції;

- зростання рибопродуктивності ставу не адекватне збільшенню щільності посадки риб. Крім цього, при отриманні кожного додаткового кілограму рибопродукції з одиниці площі водойми питомі витрати штучних кормів на одиницю приросту риби зростають швидше, ніж рибопродуктивність;

- зменшення середньої товарної маси риб при збільшенні щільності їх посадки через скорочення життєвого простору і зниження рівня забезпечення повноцінними природними кормами. Відомо, що в сучасних ринкових умовах для отримання економічного результату фактор якості товарної продукції набуває більшого значення, ніж її кількість;

- зростання потреби у забезпеченні надійної рибоохорони, бо риба, за високої густоти її у водоймі, має більше шансів стати здобиччю крадіїв, ніж у водоймі з випасною або напівінтенсивною технологіями рибництва;

- товарна риба з інтенсивно експлуатованих рибницьких ставів навряд чи підпадатиме під категорію органічної продукції, бо для її вирощування застосовують інтенсивну годівлю штучними кормами, вносять у стави вапно, міндобрива, що містять у своєму складі деякі токсичні елементи, які накопичуються в рибі, використовують ряд лікувальних препаратів для профілактики хвороб.

Для використання інтенсивної технології коропівництва підходять лише спеціальні водойми: повністю спускні стави з добре спланованим ложем, з надійним джерелом водопостачання, яке забезпечить технологічну потребу у достатній кількості води доброї якості. Обов’язковими умовами для досягнення прийнятного результату є також достатній рівень фінансових ресурсів, доброякісні і, разом із тим, недорогі штучні корми, забезпечення надійної рибоохорони та продумана маркетингова політика.

За часів СРСР, крім ставового коропівництва, продукцію коропа за інтенсивною технологією у значних обсягах отримували при вирощуванні цієї риби в садках і басейнах, як правило, в монокультурі (тобто, без підсадки додаткових видів риб). За цієї, по суті, індустріальної технології культивування, в штучно створених і значно більш керованих, ніж у ставах, умовах середовища годівля коропа повноцінними за складом штучними кормосумішами стає основним і, здебільшого, єдиним джерелом живлення цієї риби. Воно і не дивно, адже щільність посадки коропа у ставах і басейнах перевищує таку за інтенсивного вирощування риби у ставах в сотні разів! Для прикладу: за інтенсивної технології вирощування коропа на 10 м² нагульного ставу висаджують, в середньому, 5 екз. однорічок цієї риби, а при садковому або басейновому способах вирощування на такій же площі розміщують 2000-3000 екз. однорічок коропа.

Незважаючи на ряд переваг, які має індустріальне культивування коропа (економія земельних площ, водних ресурсів, висока продуктивність праці та ін.), в сучасних умовах господарювання індустріальні технології товарного коропівництва є неконкурентноспроможними порівняно із вирощуванням коропа за випасної, напівінтенсивної та, імовірно, інтенсивної технологій. Основна причина – дороговартісні повноцінні кормосуміші для годівлі коропа в садках і басейнах, кілограм яких коштує від 11 грн. і вище. Навіть за конверсії корму у приріст риби не більше 1,1 (і то лише за умови суворого дотримання технології. – В.К.) витрати на годівлю риби у собівартості товарної продукції становитимуть не менше 13 грн./кг. Отже, з урахуванням решти статей витрат (амортизаційні відрахування, вартість рибопосадкового матеріалу, заробітна плата з відрахуваннями, адміністративні і маркетингові витрати, тощо),  собівартість 1 кг товарного коропа при його вирощуванні в садках або басейнах буде не менша за 22-23 грн.       

Напівінтенсивну технологію коропівництва можна розглядати як  перехідну форму від випасної до інтенсивної технології. В цій технології використано позитивні моменти двох попередніх: від випасної технології – можливість більш повного використання біопродуктивного потенціалу водойми (застосування полікультури риб і удобрення водойми), від інтенсивної технології – можливість збільшення виходу рибопродукції за рахунок годівлі штучними кормами основного об’єкту рибництва – коропа. На відміну від інтенсивної напівінтенсивна технологія розглядає годівлю коропа штучними кормами в якості не основного,  а додаткового засобу інтенсифікації виробництва продукції. Скоріше, мова йде не про інтенсивну годівлю, а раціональну, економічно доцільну підгодівлю коропа фуражним зерном, відходами зернопереробки та недорогими штучними кормосумішами, як правило, місцевого виробництва, за рахунок чого рибопродуктивність коропа може у 2-3 рази перевищувати величину природної продуктивності конкретної водойми по коропу. Отже, цю технологію, як і випасну, можна віднести до категорії ресурсозаощадних технологій виробництва товарної продукції рибництва.

За напівінтенсивною технологією рибництва з одиниці площі повністю спускної водойми можна отримати 1000-1200 кг риби з гектару, з яких на долю коропа приходитиметься близько половини продукції. Для неспускної водойми цей показник залежатиме від ряду факторів, зокрема, від рівня придатності водойми до промислового лову, від використовуваних способів і знарядь лову риби та інтенсивності їх застосування.

Напівінтенсивну технологію коропівництва можна застосовувати у рибницьких ставах і малих водосховищах комплексного використання, де дозволено використовувати підгодівлю риби, проводити удобрення водойми, і які є  більш-менш пристосованими для інтенсивного вилову риби у кількості, що дає змогу забезпечити прибутковість виробництва. 

На завершення огляду технологій товарного коропівництва до уваги рибоводів-початківців пропонуються загальні рекомендації щодо вибору технологій рибництва: 

1. Для досягнення успіху в продажу рибної продукції власного виробництва слід попередньо вивчити ринковий попит на рибу внутрішніх водойм у тих регіонах, де відбувається реалізація продукції. Отже, треба технологію виробництва продукції лаштувати під запити ринку, а не навпаки - намагатись збувати товар, який вдалось виростити і виловити, але який не матиме потрібного рівня попиту і, відповідно, за який не можна заправити бажаної ціни.

2. При виборі технології слід об’єктивно враховувати наявні можливості щодо забезпечення технологічного процесу,  і в першу чергу – фінансові. Краще поступово інтенсифікувати процес виробництва товарної продукції, по мірі отримання виробничого досвіду і нарощування ресурсних можливостей.

3. Краще не обмежуватись використанням одного напрямку виробництва продукції або надання послуг, а намагатись вести рибогосподарську діяльність одночасно за декількома напрямками, зокрема: «товарна риба + комерційна риболовля та інші способи активного відпочинку на водоймі», «товарна риба + вирощування водоплавної птиці (качки, гуси) або звіра (ондатри, нутрії)», тощо. У випадку, коли один із напрямків діяльності не дасть очікуваного результату, другий може стати паличкою-виручалочкою, яка допоможе уникнути фінансового фіаско.

4. Стандартні ставові технології інтенсивного рибництва, розроблені ще за часів СРСР, у більшості випадків можуть бути не придатними до використання, якщо враховувати різноманіття типів водойм рибогосподарського призначення за походженням, гідрологічним режимом, технічними параметрами та біопродуктивними характеристиками. Крім того, використання інтенсивних технологій, навіть при вирощуванні риби у спеціальних, добре підготовлених рибницьких ставах, може дати негативний економічний результат за нових економічних умов господарювання.